Село Петрів Тлумацького району розташоване на мальовничому правому березі Дністра.
За переказами старожилів школа в селі Петрові була започаткована в 1827 році (парафіяльна). Вчив дітей ксьондз – отець Одзежинський (1803 року народження, прийшов у Петрів 1827 року ). Мова навчання була переважно німецька, але вчили й українську, рахунки, природу, вчилися співати.
Архівні дані дають можливість прослідкувати зародження і розвиток освіти в селі і зробити висновок, що школа не функціонувала постійно, а залежно від бажання пана, який тримав землі, і місцевого пароха.
1777 року в Австрії була проведена реформа освіти, внаслідок якої створювали народні школи: в парафіях – однокласні та церковнопарафіяльні з навчанням рідною мовою. Школи створювали там, де були для цього умови і бажання. У 1805 році було видано Указ про передачу початкових шкіл (народних) у відання церкви, що супроводжувалося дальшим посиленням її контролю за навчальним процесом у школах, збільшенням годин на викладання і вивчення релігійних дисциплін. Першими вчителями були священики і дяки. Вчили дітей у житлових будинках священиків (резиденціях) – спеціальних шкільних будинків було дуже мало, а в селах їх майже не було.
У 1854 році зроблено такий запис: "Село Петрів належало до Коломийського округу, Обертинського повіту”, у 1858 році наводиться чисельність жителів у селі – 1038.
Запис від 1887 року засвідчує : "Петров. С. Пар. Церква Успенія Пресвятої
Діви Марії, отд. від катедри
Перша писемна згадка про школу в селі Петрові датується 1910 роком.
"Школа I-кл. від 1906., и I кляса "надетат” від 1910 р.
Вчитель Петрівської школи – Курієць Іван».
Відомий історик Прикарпаття Володимир Грабовецький у своїй історії села Долини Тлумацького району "Долина над Дністром” зазначає: "…в селах Тлумаччини, селяни майже до середини XIX століття були неграмотними. Винятком були лише місцеві священики, які вміли читати церковні богослужебні книги, видані в різних друкарнях України.
Сільська старшина, починаючи з часу виникнення села і до середини XIX століття не вміла читати і писати, а тому завжди під різними діловодними документами вони засвідчували свою особу знаком хреста”.
В 1904 році з ініціативи пароха села отця Костянтина Ласійчука було орендовано жидівську корчму і перебудовано під школу, яку відкрили 1906 року.
Саме 01 жовтня цього року розпочала свою діяльність школа в селі – спочатку однокласна, а з 1910 року – двокласна. Першим вчителем і директором був Іван Курієць, 1874 року народження із села Синькова Заліщицького району Тернопільської області. Користувався великою повагою і авторитетом серед жителів села за свою ерудицію, освіченість, обширні знання з різних питань науки і сільського життя.
В 1914 році в школі вже працювало 2 вчителі: Курієць Іван та Курієць Софія із села Долини. Передвоєнного 1913 року війтом був Гаврилюк Іван – неписьменний, який у всьому слухався панів і не дбав про розвиток села і, зокрема, освіти. З ініціативи священника о. К.Ласійчука війтом став Іван Грищук (Демчук) – добрий господар, який володів полем, мав добру господарку і дбав про розвиток села. Піднявши громаду, вдалося вибити дозвіл на будівництво школи в селі. В 1914 році було вибрано місце для неї, вимурувано фундамент (одна класна кімната, коридорчик і невеличка комірка).
В 1915 році більшість селян евакуювали в Південну Австрію (містечко Ґмінд). У селі залишилося близько 20-ти родин.
Старожили розповідають, що і в евакуації були спроби організувати навчання дітей шкільного віку. Але через нестачу продуктів харчування більше переймалися тим, що їсти, ніж навчанням. У Ґмінді перебувала дитяча письменниця Марійка Підгірянка, і саме тут під враженням тисяч дитячих смертей народилася поема "Мати-страдниця” (1919 рік). У 1917 році і на початку 1918-го до села повернулися евакуйовані і було відновлено початкову освіту дітей. Вони навчались по хатах у дві зміни. Директора школи Курійця Івана польська влада за антипольську пропаганду арештувала і більше його ніхто в селі не бачив.
У грудні 1920 року в село прийшов вчителювати Атаманюк Теофіль Іванович, який працював тут до 1937 року. Цього ж року було добудовано ще одну класну кімнату, пізніше дах було перекрито бляхою.
В 20 – 30-х роках у школі працювали такі вчителі: Москалик Ярослав – учив молодші класи, Ковбас Іван Григорович з Петрова Тлумацького району, Хитренький Григорій.
В селі відчувалася потреба більшої школи, але про це не дбали ні пани, які володіли землею, ні тодішній парох отець Володимир Коропецький, який мав парафію в селі Долина.
Більше чотирьох років тягнулася справа про відмову жителів села Петрова переходити на польську мову навчання у школі, але у 1928 році все ж таки Міністерство громадської освіти Речі Посполитої ввело двомовне навчання. 20-ті роки закінчувались під великим тиском польської влади, яка намагалась знищити все українське, витравити з пам’яті галичан український дух, їх історію. Окупаційна влада масово направляє в Галичину вчителів польської мови. І в Петрові за 12 років працювало 8 вчителів-поляків.
В 1931 році за громадські кошти розпочалось будівництво нової школи. Місце для неї подарував І.Грещук (Демчук). Керував будівництвом житель села Харук Іван. Фундамент, стіни будували з каменю, який доставляли з околиць села підводами. В 1938 році приміщення школи було вимурувано.
В 1940 році, вже за радянської влади, було зроблено верх і накрито. В 1941-му почалась війна. На завершення будівництва школи коштів не було, і діти в ній не вчилися. В квітні 1944 року під час запеклих боїв на території села, будинок школи (незавершений) повністю згорів, залишились тільки муровані стіни. В 30-х роках у школі працювали : Горічко Олександр Ярославович – директор школи з 1937 року, його дружина Горічко (Рибіцька) Олена Петрівна, родом із села Незвиська, сестра отця Ореста Рибіцького; Ковбас Іван Григорович з Петрова, Цимбалюк Марія Семенівна із Сокирчина.
У 1931-1933 роках у селі було збудовано Народний дім, у якому розміщувалась бібліотека (не просто читальня), відбувались вистави, концерти. Приміщення було своєрідної архітектури, з балконом, в одній частині було відкрито кооперативну крамницю. Під час війни Народний дім повністю згорів, і не було що відновлювати.
З 1 вересня 1944 року розпочалися заняття в школі. Вчилися по хатах – у Семенчука Михайла, Микульського Івана, в панській коморі в центрі села. Завідувачем було призначено Братика Івана Михайловича, вихідця із села Живачева Тлумацького району, який учив дітей не тільки читати і писати, але й співати народні пісні.
З 20 серпня 1945 року завідувачем школи призначили Ткачука Михайла Юрійовича – чоловіка Вакулинської Ганни Франківни, вихідця із села Жабокруки Тлумацького району. В школі в цей час учителями працювали: Вакулинська Г.Ф. – з 01.09.1945-го року, Нижник Микола Миколайович – з 01.11.1945-го року, Нижник Василь Михайлович – з 01.09.1945-го року, Вакулинський Роман Франкович – з 01.02.1945 року, Шинкарчук Марія Григорівна – з 01.09.1946 року (всі вихідці із села Петрова).
З 1 вересня 1946 року завідувачем школи призначили Вакулинську Ганну Франківну, яка працювала на цій посаді до 15 червня 1947-го року. З 1 вересня 1947 року школа стає неповною семирічною, а з 1 вересня 1948 року – семирічною.
З 15 червня 1947-го року директором школи призначено Нижника Миколу Миколайовича, місцевого вчителя, який в 1939 році закінчив гімназію в місті Тлумачі, потім учився в промисловій школі в місті Городенці, вже працював учителем у рідному селі.
З ним учителями працювали: Цимбалюк Марія Семенівна із села Сокирчина, Малярчук Сильвестр з Снятинщини, Бринська Іванна Василівна із села Долини Тлумацького району.
На початку вересня 1948 року Нижник М.М. трагічно загинув
Директором школи з 2 вересня 1948 року було призначено Коцюпина Івана Васильовича, заступником з навчально-виховної роботи з 03.10.1948-го і вчителем російської мови і літератури було призначено Резнікову Надію Володимирівну, яка на цій посаді працювала до 15 листопада 1949 року. З 03.10.1949-го директором школи призначили Якименка Антона Михайловича.
З 1 травня 1950 року директором школи було призначено Точоного Якова Івановича, який до цього працював заступником директора з навчально-виховної роботи Раківецької семирічної школи Городенківського району. Навчав історії та географії. В цей період вчителями працювали : Сабодаш Надія Андріївна, Письменна (Якименко) Ніна Порфирівна, Ковальчук Степан Іванович, Безмутько Василина Миколаївна, Васько Варвара Андріївна, Станецька Олександра Романівна, Станецький Михайло Іванович, Гарасим’юк Михайло Дмитрович. У 1953 році почали працювати Дорошенко Марія Матвіївна, Людкевич Мирон Михайлович, Білоус Василь Юрійович.
З 1 вересня 1953 року директором школи було призначено Мельниченка Миколу Степановича, який до цього працював вчителем математики в цій же школі. Починаючи з 1952 року більшість дітей ходила в той клас, у якому мала навчатись за своїм віком.
Новопризначений директор Мельниченко М.С. наполегливо домагався відбудови спаленої під час війни школи, виступав на зборах селян, ставив це питання перед сільською владою, районним відділом освіти в Обертині. Влітку 1956 року почались роботи з відбудови школи. Кошти на відбудову були виділені з районного бюджету та місцевого колгоспу. Тодішній голова правління Цюрак Іван Іванович виділяв людей, майстрів, забезпечував матеріалами. Протягом 1956 – 1958 років школа майже повністю була відбудована. Сільські умільці : Павлюк Василь Федорович, Федорчак Андрій Іванович, Федорчак Михайло Михайлович, Пахолюк Василь Іванович, Павлюк Іван Федорович, Давнюк Петро Іванович, Павлюк Йосип Федорович, Павлюк Іван Васильович з особливою старанністю і любов’ю працювали на будові. Було обладнано 10 класних кімнат, учительську, 4 підсобних приміщення, раціонально використано площу коридорів, сходову клітку, проведено благоустрій шкільної території.
22 серпня 1957 року директором школи була призначена Їжакевич Ірина Андріївна, учасниця війни, яка перед цим працювала директором Незвиської середньої школи Городенківського району. В урочистій обстановці, святково 1 вересня 1958 року було відкрито нову школу. В школі навчалось 186 учнів.
Вчителями працювали : Борисенко Любов Петрівна, Шпак Ганна Михайлівна з Долини, Бурдило Дмитро Іванович з Олешева, Пітьо Володимир Антонович з Гарасимова, Лялюк Микола Федорович з Грушки. В 1959 році школа була реорганізована із семирічної в середню. Поступово поповнювалась матеріальна база, шкільні майстерні розмістились у старому приміщенні школи. В 1960 –1961 навчальному році в школі навчалось 233 учні. До школи ходили учні із навколишніх сіл – Ісакова і Сокирчина. З 1 вересня 1958 року введено військову підготовку, а з 1 жовтня – виробниче навчання: у 8 класі учні вивчали тракторну справу.
Перший випуск 10-го класу відбувся в 1961 році. 13 юнаків і дівчат з навколишніх сіл здобули середню освіту.
В 1963 році школа стала 11-річною.
Цього ж року директором школи призначили Суховія Михайла Васильовича, який працював на цій посаді до вересня 1965 року. Разом з ним працювали: Вйонзик Ольга Михайлівна, Зима Лідія Григорівна, Максимчук Ганна Василівна, Каширський Федір Георгійович, Марчук Броніслав Петрович, Слободян Іван Григорович, Нещеретна Марія Пилипівна.
В 1965 році директором школи було призначено Заліського Петра Лук’яновича, 1929 року народження, родом із Старих Кривотул Тисменицького району.
З 1962 року заступником директора з навчально-виховної роботи до 1986 року працювала Однолько Катерина Данилівна, 1928 року народження, родом з Чернігівської області.
В 1966 році учні за осінь заробили в колгоспі кошти на придбання духового оркестру. З цього часу і до 1985 року шкільний оркестр стає учасником усіх масових заходів: демонстрацій, проводів в армію, урочистих зборів, шкільних свят та вечорів, сільських весіль. Керував оркестром вчитель фізики Недоляк Василь Павлович.
В 1969 році за ініціативою директора школи Заліського П.Л., голови правління колгоспу Морикіна Ю.П. було розпочато будівництво нової типової школи на 480 місць. Спочатку її будували за колгоспні кошти, а із середини 1970 року (за сприяння тодішнього завідуючого райвно Яцишина В. І., голови райвиконкому Медяника І.Т.) будівництво вели за бюджетні асиґнування. За 2,5 роки школа була побудована. Урочисте її відкриття відбулося 1 вересня 1971 року.
З 4 серпня 1978 року директором школи призначено Недоляка Василя Павловича, 1941 року народження родом із села Олеша. З 15 серпня 1964-го по сьогоднішній день працює в Петрівській середній школі вчителем фізики; працював організатором позакласної роботи з 1967 по 1978 роки.
А з вересня 2012 року директором школи призначено Микитина Ігора Васильовича.
Зараз в школі навчається 200 учнів, працює 23 вчителі, серед яких 1 вчитель-методист, 1 старший вчитель, 12 мають вищу категорію. Вчитель історії Нижник Г.О. брала участь в обласному конкурсі «Вчитель року – 2007», де в своїй номінації зайняла ІІ місце.
