День жалю... День скорботи, печалі

Запалив нашу пам’ять. Свічки –
Це ті душі, листочки опалі,
Хто став тінню в голодні роки.

Світ мав розколотись надвоє, сонце б мало перестати світити, земля перевернутись від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, Земля обертається як їй належить, і ми ходимо по ній зі своїми тривогами і надіями. Ми – єдині спадкоємці всього, що було.

Тож учні та педагоги Петрівської школи 23 листопада вшанували пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років, великомучеників нашої тяжкої історії, згадали мільйони, які загинули мученицькою смертю від голоду, хвилиною мовчання і щирим скорботним словом.

Озираючись на пройдений шлях, сьогодні твердо можемо сказати, що загибле життя мільйонів великомучеників, знищених голодною смертю в 1932-1933 роках, не пропало намарно. Просякнута кров’ю мучеників українська земля породила нових патріотів національної духовності, які рішуче заявили світові своє національне кредо словами свого поета Василя Симоненка: «Народ мій є, народ мій завжди буде! Ніхто не знищить мій народ!».