Система вправ для навчання аудіювання англійської мови
Система вправ для навчання аудіювання англійської мови
У методиці просліджується два шляхи навчання аудіювання. Перший шлях пропонує навчання аудіюванню в процесі виконання спеціальних вправ, тобто аудіювання виступає як мета навчання, отже цим шляхом аудіювання варто навчати як виду мовної діяльності. Прихильники ж другого шляху вказують на необхідність сполучення вправ в аудіюванні з елементами говоріння, читання, і листа. Т.е. аудіювання тут виступає як засіб навчання іншим видам мовної діяльності. Для цього передбачаються неспеціальні вправи. Багато сучасних методистів поєднують ці два шляхи. Вони пропонують навчати аудіюванню як мети, а потім як засобу, і тому вони вважають, що система вправ для навчання аудіюванню повинна містити в собі як спеціальні так і неспеціальні мовні вправи.
У першу чергу що таке мовні вправи? Отже, сприйняття зв'язної мови супроводжується складною розумовою діяльністю і протікає в особливих умовах, обумовлених поруч акустичних факторів. Звідси виникає необхідність у вправах, що направляють увагу на осмислення змісту сприйманої мови і на подолання труднощів, зв'язаних зі сприйняттям. Такі вправи прийнято називати мовними. Спеціальні мовні вправи націлені не тільки на розвиток уміння аудіювання і не мають побіжних цілей (наприклад, закріплення лексики чи граматики). Вони неповинні забирати багато часу навчання , проводяться регулярно.
Спеціальні мовні вправи проводяться для того, щоб учні навчилися використовувати підготовлені зразки в мовному синтезі, дізнаватися і розуміти відомі конструкції в різноманітному оточенні. При виконанні цих вправ варто уникати перекладу. Вони можуть супроводжуватися аналізом, але це буде тільки логічний аналіз, що допомагає осмислити зміст. Це можуть бути вправи, спрямовані на сприйняття загального змісту чи висловлення на виділення окремих значеннєвих груп, але завжди вони націлюють увагу слухача на зміст мови і проводиться тільки на зв'язаному матеріалі.
У число мовних спеціальних вправ увійдуть вправи, що розвивають уміння співвідносити частини і ціле в процесі слухового сприйняття, знаходити в мові головну думку, основне зміст, звертати увагу на заздалегідь зазначений відрізок мови, розуміти ціле, незалежно від окремих важких для розуміння частин (слів і пропозицій), догадуватися про призначення окремих елементів на основі розуміння цілого, тобто використовувати мовну і логічну здогадку у процесі слухового сприйняття.
Неспеціальні вправи, спрямовані на навчання не тільки аудіюванню, а й говорінню, читанню.Тобто ціль цих вправ: навчити аудіюванню як засобу навчання іншим видам мовленнєвої діяльності. До цих вправ відносяться наступні:
1) Вправи для навчання сприйняттю діалогічної мови "з боку":
•§ прослухайте діалог, складіть аналогічний;
•§ прослухайте початок діалогу, складіть його закінчення;
•§ прослухайте фонозапис (кінофрагмент), перекажіть розмову діючих осіб.
•§ прослухайте діалог записаний на грамплатівку, перекажіть його у формі монологу (прокоментуйте його, дайте характеристику дійових осіб, підберіть до нього заголовок і поясніть його) і т.д.;
•§ виділіть нову для вас інформацію;
•§ висловіть свою думку про логічність побудови діалогу товаришів;
•§ укажіть тему бесіди;
•§ додайте інформацію для співрозмовників А и Б.
2) Вправи на сприйняття діалогічного мовлення .
•§ прослухайте ряд питань, записаних на плівці. Дайте розгорнуті відповіді у відведеній для цього паузі;
•§ прослухайте початок діалогу (полілога), продовте його в парі;
•§ у міру сприйняття діалогу у фонозаписі (чи фрагменті кінофільму), замініть репліки однієї дійової особи синонімічними виразами. Відтворіть потім діалог у новому варіанті в парній роботі і т.д.
3) Вправи на сприйняття монологічної мови:
•§ прослухайте текст, дайте розгорнуті відповіді на питання;
•§ відтворіть прослухане з деякою видозміною кінця (початку, середини і т.д.);
•§ перегляньте фільм (діафільм), поясніть його основну ідею;
•§ виділите в мовному повідомленні фрагменти й придумайте заголовок для їх;
•§ прослухайте текст, складіть рецензію на нього, використовуючи наступний план: а) тема повідомлення, б) діючі особи, в) короткий виклад змісту, г) основна ідея, д) оцінка прослуханого.
Від шляхів навчання перейдемо до етапів навчання. Існує дві точки зору на етапи навчання аудіюванню.
Єлухіна Н.В. пропонує два етапи: 1) слухання тексту і перевірка розуміння прослуханого, 2) робота з розвитку базисних умінь аудіювання.
Друга точка зору поєднує те, що було досягнуто до Єлухиної і після її. І так, хід роботи з кожним текстом для аудіювання:
1) підготовка до прослуховування;
2) саме аудіювання тексту і перевірка його розуміння;
3) спеціальні вправи на розвиток базисних умінь;
4) не спеціальні вправи.
Підготовчі вправи. І так, на першому етапі виконуються підготовчі вправи. З огляду на кількість мовних одиниць, що учні можуть дізнаватися в потоці зв'язного мовлення, полегшує безпосереднє розуміння змісту мови при слуховому сприйнятті, дуже важливо широко застосовувати підготовчі вправи, ціль яких - тренування слухового сприйняття цілих речень і словосполучень.
Для того, щоб зосередити увагу учнів на мовній формі, такі вправи доцільно проводити на розрізненому мовному матеріалі. Ці вправи можна розділити на дві групи: 1 - робота над ізольованим матеріалом - звуки, слова, словосполучення; 2- робота над цілим реченням.
У вправах першої групи обробляється уміння дізнаватися нові звуки і слова і диференціювати подібні, дізнаватися і розуміти граматичні форми (форми однини чи множини іменників і ін.) - усе, що можна спостерігати на окремому слові.
Для того, щоб навчити учнів розуміти слова по контексту, дуже важливо направляти їхню увагу на сполучуваність слів, проводити цю роботу систематично - установлювати, яке визначення може передувати обумовленому, яке дієслово вживається після даного іменника. При виконанні цих вправ може мати місце переклад "аналіз". Це суто тренувальні вправи. Тут не потрібно ніякої творчості.
У вправах другої групи основна увага приділяється роботі над цілим реченням . Завдання полягає в тому, щоб навчити школяра дізнаватися і розуміти типові конструкції, зразкові фрази за аналогією він зможе зрозуміти будь-які незнайомі речення.
Робота над мовними зразками припускає тривалі вправи на однотипному матеріалі. Водночас учні повинні оволодівати цілими конструкціями, учні повинні навчитися швидко виділяти на слух слова, що позначають дії і особу, спираючись на формальні ознаки і місце цих слів у реченні.
Привчити учнів не плутати слова, подібні по звучанню, найкраще працюючи з невеликим текстом. Працювати над омонімами і багатозначними словами можна тільки на матеріалі речення, а іноді і групи речень. Вправи, проведені на середньому і середньому етапі навчання, на розрізненому мовному матеріалі прийнято називати мовними чи підготовчими.
Підготовчі вправи розділяються методистами на лексичні, граматичні і фонетичні. І як вважає Війсбурд, усі ці види повинні проводиться паралельно.
Спочатку кожна вправа повинна містити одні труднощі, потім труднощі можна комбінувати. На першому етапі мовні труднощі можна включити тільки в знайомий контекст, а потім і в новий.
Тепер докладніше про самий етап аудіювання і про перевірку розуміння тексту (і рівнях розуміння тексту).
Перш ніж приступити до прослуховування тексту, вчитель повинний дати попередню інструкцію, створивши мотивацію й організаційну установку, мобілізуючи школярів на активну роботу. Інструкція містить у собі формулювання завдання, пояснює шляхи його виконання, орієнтує в труднощах, іноді указує форми перевірки розуміння. Наприклад:
•§ Прослухайте опис знайомих вам фруктів і овочів і підберіть відповідні картинки. Вибирайте картинку тільки тоді, коли почуєте характерні риси фруктів і овочів, тому що в їхньому описі багато загального.
•§ Прослухайте текст-загадку; догадайтеся, про кого мова йде і т.д.
Як особливий прийом можна використовувати індивідуальну мотиваційну установку до аудіотексту. Експеримент показав, що якщо того, кого навчають, попередити заздалегідь, що він повинний буде переказати чи відтворити в якійсь іншій формі аудіотекст, то ефективність сприйняття значно збільшиться. Так, учень, якому було відомо, що його запитають по даному аудіотексту, зрозуміли текст на 90 %, у той час як інші учні цього ж класу зрозуміли запропоновану інформацію усього на 50 %.
У лінгафонному кабінеті індивідуальна мотиваційна установка може бути створена шляхом одночасного прослуховування учнем різних частин тексту з наступним складанням загальної розповіді в парах, трійках, групах. В умовах класу можна забезпечити аудіювання кожного окремого учня, давши розподілену установку типу: перший ряд стежить за прикметами часу і місця дії, другий - за поводженням персонажа, третій - називає кульмінаційний момент.
Мотиваційна установка показує учням, на що звернути увагу, які виникнуть труднощі і як учню в зв'язку з ними організувати свою роботу. Задача вчителя мотиваційною установкою пробудити інтерес школярів до майбутньої шкільної роботи.
"Сьогодні, - повідомляє вчитель, - перед вами виступають ведучі діячі з проблем збереження навколишнього середовища. Мова кожного пролунає тільки один раз, будьте максимально уважні, постарайтеся зрозуміти, про що вони говорили, виберіть цікаве, на ваш погляд, питання для обговорення, аргументуйте вашу думку. На дошці дані ключові слова, що полегшать вам розуміння. Давайте прочитаємо їх і приступимо до прослуховування".
Слова й окремі вираження, необхідні для обговорення, попередньо виписуються на дошку і семантизуються на основі контексту, потім проговорюються хором. Далі випливає сприйняття повідомлення і контроль розуміння інформації.
Мотиваційна установка орієнтує школярів на дізнавання і розуміння тексту. У процесі контролю бажано організувати мовну взаємодію учнів у парах, трійках, групах (на середньому етапі).
Метою будь-якого контролю є визначення рівня сформованості мовних умінь, і того, наскільки точно і повно сприйняли учні той чи інший аудіотекст. Найбільш відомою (стосовно до аудіюванню) є типологія А.Р. Лурія, який виділяє чотири рівні розуміння: рівень слів, рівень речень, рівень складного синтаксичного цілого (значеннєвого фрагменту) і рівень тексту.
Основною відмінністю цих рівнів є глибина і точність розуміння, а також складність операцій, здійснюваних слухачами.
Розуміння на рівні слів носить фрагментарний характер, воно залежить від співвідношення між активним, пасивним і потенційним словниками слухача і від його здатності використовувати функцію словосполучень. Починаючий аудитор часто розрізняє на слух окремі слова і найбільш легкі фрази, догадуючись на цій підставі про тему повідомлення.
Розуміння речень залежить від їхньої синтаксичної особливості. Просте речення не являє собою складності, тому що воно є звичною одиницею розмовної мови. Особливу складність представляє розуміння логіко-граматичної структури складного речення. Розумові операції пов'язані в даному випадку з особливою формою синтезу окремих елементів і одночасною, а не послідовною видимістю всього речення.
Розуміння складного синтаксичного цілого відбувається шляхом розчленовування мовного повідомлення на частини і його значеннєвому угрупуванні, визначення засобів з'єднання речень, що складає значеннєвий фрагмент, визначення його теми, початок і кінець думки по основних синтаксичних ознаках (інверсія, вступні слова на початку і наприкінці значеннєвого фрагменту й ін.).
Сприйняття цілого тексту залежить від розуміння предикативного зв'язку речень, тому що вона найбільш стабільна й інформативна структура тексту, стилю і жанру.
Ця типологія рівнів розуміння становить інтерес з погляду розвитку прогностичних умінь і дозволяє простежити за складністю висування формальних і значеннєвих гіпотез, однак для організації контролю мало придатна.
Неправомірним представляється для Гез і використання при навчанні аудіюванню рівнів сприйняття, розроблених стосовно до читання, оскільки сприйняття звукової мови володіє своїми специфічними особливостями.
Якщо керуватися критеріями повноти і правильності розуміння, то можна погодитися з градацією, пропонованої стосовно до сприйняття лекцій перший із трьох виділених нею рівнів характеризується наявністю загального уявлення про те, що говорить лектор, другий - розумінням предмету висловлення, тобто не тільки того, про що говорить, але і що говорить лектор. Третій рівень - розумінням основної думки. У даному випадку слухач розуміє тему, зміст лекції і засоби, якими воно виражено. З огляду на дані про східчастий характер розуміння, Гез пропонує, трохи інший розподіл: 1) рівень фрагментарного (поверхневого) розуміння, 2) рівень глобального (загального) розуміння, 3) рівень детального (повного) розуміння, 4) рівень критичного розуміння.
Вправи за допомогою яких перевіряється ступінь глибини і повноти розуміння, повинні відноситься тільки по 3 рівням (2-4), з їхньою допомогою може бути виявлена і фрагментарність розуміння.
Загальне розуміння тексту перевіряється звичайно за допомогою обраної відповіді на питання (так називані правильний/не правильна відповідь виконання текстів типу "Viele Wählen" (вибір правильної відповіді як правило з чотирьох).).
Рівень детального розуміння визначається шляхом заповнення пропусків у графічному ключі, що представляє собою скорочений чи повний виклад того, що прослуховується. У залежності від мовної підготовки слухачів і складності тексту пропуски можуть мати більші чи менші інтервали (наприклад, пропускається кожне одинадцяте слово, кожне сьоме чи кожне третє).
Рівень детального розуміння перевіряється за допомогою відповідей на питання, переказів на рідній і іноземній мовах, складання розгорнутого плану і т.д.
Рівень критичного розуміння пов'язаний з оцінкою прослуханого, з виділенням основної інформації, з коментуванням і обговоренням, тобто з творчими, проблемними завданнями, що припускають розуміння емоційно-оцінних елементів тексту і наявності уміння співвідносити зміст із ситуацією спілкування.
А от що пропонують Сахарова і Рабинович. Вони вказують, що установка слухача може бути пов'язана з розуміння основної і особистісно-значущої інформації, одержанням даних, що представляють цінність для практичної діяльності і для спілкування в колективі однолітків. У зв'язку з цим завдання для перевірки розуміння тексту можуть бути трьох типів:
•§ завдання на розуміння змісту прослуханого;
•§ завдання на творчу переробку сприйнятої інформації;
•§ завдання на використання отриманої інформації у спілкуванні й інших видах діяльності.
Комунікативні завдання першого типу пов'язані з розвитком умінь цілеспрямовано, відповідно до комунікативної задачі сприймати інформацію навчального тексту на рівні фактів і на рівні ідей, у загальному чи детально, або здійснювати розумовий пошук за визначеним завданням. Виконуючи завдання цього типу, слухач виділяє опорну думку, основну ідею, основні твердження, як вони здійснюються автором. Комунікативні завдання даного типу можуть бути різноманітними:
•§ прослухайте розповідь і скажіть, про кого в ній говориться і що про нього сказано;
•§ послухайте ще раз розповідь і перекажіть епізод...;
•§ прослухайте розповідь і придумайте йому назву;
•§ прослухайте текст і підберіть ілюстрації до нього;
•§ прослухайте наступне повідомлення і скажіть про який предмет (явища, події) йде мова.
Комунікативні завдання другого типу припускають творчу переробку сприйнятої інформації, активну розумову роботу учнів, вираження свого відношення до загального змісту, до окремих проблем, до тверджень автора:
•§ охарактеризуйте діючих осіб;
•§ визначте ставлення автора до діючих осіб і подій;
•§ скажіть, як ви відноситесь до подій і діючих осіб.
Третій тип комунікативних завдань пов'язаний із включенням отриманої інформації в процес спілкування, з її передачею тому адресату, що зазначений у комунікативній задачі, чи з її використанням в інших видах діяльності: бесіді, дискусії по проблемі, порушеної в повідомленні, виготовлення подарунків, виробів своїми руками по почутих рекомендаціях і т.п.
Виконуючи завдання, учні звертаються не тільки до вчителя, але і один до одного, працюючи в парах, трійках, групами. Виконання перерахованих завдань не тільки формує уміння розуміти мову на слух, але і свідчить про розуміння, отже, виконує і правильну функцію.
З метою перевірки, як уже було зазначено, використовуються тестові форми контролю, що дозволяють одночасно охоплювати весь клас. До них відносяться альтернативний тест (так - ні; вірно - не вірно), текст множинного вибору (з 3 - 4 тверджень - одне правильне, а інші відволікаючі) і тест доповнення, відновлення.
Використовуючи тестові завдання, учитель має ту перевагу, що йому вдається залучити до роботи всіх учнів одночасно й оцінити результати кожного, тому що школярі записують виконання символами. Разом з тим не слід забувати і про те, що тести - більш приваблива форма контролю. Вони мало придатні в класі з гарною мовною підготовкою, особливо тоді, коли мова йде про взаємозалежне навчання слуханню і говорінню
